Біла веселка

 

Ідея написання  вільних поезій підказана мені моєю неоднозначною долею.

Зрозуміло, що такі твори створювалася в незвичайних умовах маргінального життя.
Часом не було елементарних думок для її літературної обробки,  

не вистачало благодатного світла, і прямого доступу  до Господніх джерел інформації, ні довідників про майбутнє, ні належної підтримки Господніх світил.  Тому моя поезія побудована  на ірреальних живих долях,  з якими мені довелося

перебувати у духовній зв'язці,  чути їхні розповіді про нагальне  виживання.

----------------------------------------------

якщо із цього міста  складають вірш

і фарбують його під колір мого обличчя 

то повна плутанина емоцій в моїх зморшках

а настрій мій став еліксиром для заклинання успіху

і вам доведеться оскаржувати свої почуття

після його прочитання у суді наді мною

бо заворожують віршем не всіх

а  того хто хоче бути обожненим

і всіх тих хто віддає  освітлення  любові

цей вірш в  мені це не менше  ніж сама краса

і вже не згадаю з яких пір можу бачити її

в темряві твого обличчя

у тобі те що світить приховане у багнюці

ой тобі сьогодні має пощастити на цукерку

бо вчора не щастило мені на шоколадку

і я пив прогірклий чай і їв млинці з маслом

-------------------------------------------------------------

ох пощастило

мене знайшло натхнення

після  згадки   про китайський ресторан

де їжа була смачною

а ще ти щипала брови і фарбувала губи

коли залишалася  самотньою

я під нервову музику дожував соковитого персика

ми сиділи  на гострих відчуттях

і жартували невидимим джином

перебуваючи в своєму гріху бажань

навколо було зелене світло  серпня

почувши тебе я відчував себе але не знав що

ти ніколи не бачила зчеплення дерев

і не чула шуму двигунів і пластику 

перед штучним озером  зі стрижкою кущів

і поки ти нічого не втратила у своєму житті

де повно запахів і засмічених пустирів 

де джазові гальма автомобілів не замовкають

де  сховався промінь ліхтаря  над лавою закоханих

де лінза озера така ясна і  з тріщинками світу

де  вітер втрачає свою  силу і біжить на запах

де всього лише за одну мить

паперовий пароплав здається лебедем

-------------------------------------------------------------------

змерзле сонце

моя стара карга пошарила посеред літа

витребеньками щастя якому скоро гаплик

скінчилася пруха і ти можеш поголосити

тутешнім прикольним і затхлим узліссям

репетуй і понтуйся з багатими рогулями
щоб я зібрав у їхньому садку жовті обсмалені гливи

під сивою грушею  висмоктав духмяний місяць

виворожив  відстовбурчений потяг биків
спорідненою колишньою бурею-хурою

по-над загазованою  свіженькою долею-ружею

виймай кайф і потрясні глузди пофігістів

ходи і возводь кругом бардак і харциз   

ходи і  не лайся на поців і перевертай  голяків

вражай їх попсовою грою і дурою-кулею
ходи і салютуй нею поміж золотих парканів

ходи і підводь кришталеві грона і райські яблука  

буди до мандрівного саду  прах війовий
ходи і привертай  пихатий дощ

щоб кінець кінцем загасив  серця

ходи і епатуй на вогонь добра із пітьми

воскресай в уяві і лети в ельдорадо

семикрила утроба  перед  тобою кемарить

між пейзажів на попелище моїх мемуарів

рятуй тих хто медитує в смердючих  порожнечах

колоти усі циклони і відкривай зневагу до людей

вічна увертюра сонця торкнулась опалих грудей

хай їм грець прийдешнім богемам

вірю всьому  всупереч що зима в раю

благає змерзле сонце врятувати серце твоє

------------------------------------------------------------

На Різдво Клена

  

Біжу босоніж за скаженою бабою.

Хворий, бідолашний, білий-білий.

Будь-що-буде, вивертаюсь піною

у водоспаді. Ховаюсь у вереск

бурелому холодної води.

Яке благословенне вариво!

Кричу:  Блаженний, бравіссімо!

Зникаю у вариві під  бряжчання

гарячих літніх валунів.

Раптом блиснула блискавка,

влучила в буєр і виникла жар-птиця ,

перед очима серед скель - поет Влад Клен.

Блакитно-синій, свіжий.

Каже:"В затишок веди мене."

Аврал! На усіх автострадах

альбатроси крутять над скаженим

місто-бабиськом  ліві і праві спіралі,

серед яких впізнаю  гіперболічні,

Архімедові, Галілеєві, Ферма.

Аніяк, обмежують Клена кривими Ламе.

Вернигора, Клен радіє і танцює

на атласі вінницької бруківки.

Підходжу до ар’єргарду незримих.

Аби-то агресія, - засмажений бульвар 

скажених баб із фаршированих автохтонів.

Анічогісінько, в очах Клена арка аврори.

Повний абзац! На балу тушкованих беладон.

Ось і замовлення: дичина з авангарду

тільки без салатів  та сирів,

фруктовий суп, жарке з рябчиків,

плов з фазанів,  голубці з омлетами і грибами,

солона шинка, судак, ікра, лосось, 

чорна осетрина,  смачна форель, качка,

заливна індичка, паштет з курчат,

холодець з гуски, свіжа куропатка, -

все це прошу подарувати Владу Клену 

на його тридцяте день народження.  

Аще допишіть десерт з язика

для барвистого запорізького лірика, 

 йому все це вистачить на сильну мову, 

а ще настачить духовних сил, 

щоб підводити струни величної Ліри, 

від якої одужують навіть скажені баби.

Гірко, проте сьогодні танцює ансамбль

алюмінієвих янголяток

на ПЛАЦІ СВЯТОЇ МАРІЇ.

В ЧЕСТЬ ВЛАДА  КЛЕНА.

--------------------------------------------

медитує босорка на примарах промерлої Явдохи

оце екзотика відьма буцає і зв’язує гостророгих  биків

і тільки чаклунка обтяжена ранами  жалить босі ноги

і відмовляє у кошмарах мученицям їжиться з їх ликів

підставляє любителька борщу мені босяцьке пійло

вводить в душу настурцію болиголову з літаючими дахами

і зразу голосить ботіє і жиріє  і товстіє на червоних очах

будяків  і ті тикають свої стрючки і чиряки в мої жахи

з чорним носом  та білими цятками в масивних очицях

спечений хліб  з піджаркою обличчя оце отак коровай

як вогняна квітка  бучний   ніж свіжа бояришниця

яка підсуває мені молоде вино та хукає до джерела неначе водограй висаджується перед медункою з фіолетом на щоках

попри  файність лягавої і роздратування  брахманів що сидять біля хвойних дерев за чорнокленом шкода позументів пожежника з брандспойтом та його весільних бризків на сальвії бо серце горить  як внутрішня пожежа в  мартені

--------------------------------------------------------------------

В каструлі клекотить, баняк бурлить.

Запінений гарнір,  узвар – як сміх.

Варіння страв гарячого стола – кипить!

Варнякання корів. Якесь, з усіх утіх.

Шум зверху, – сивий попіл, – ой, вахня!

Циганське зілля,  під укріп кропивка.

Піч, ватра і кривенька  кочерга –

Вже опоряджена вогкенька біла рибка.

Напій – і суміш до купажних вин.

Комора медоносить  смак  смолистий.

Ця йосипова  солеварня огірків.

Переваруха  – підглядання в миски.

Варує в животі не зовсім ясно.

Все куштувати треба. Ой, свиня.

Варюсь, готуюсь, нарізаю вчасно

чесно зароблене з весняного щодня.

Збуди ти сплячого до паленої кави.

Кухарочка, Наталочка  – одвірок!

Набаламутила, наколотила  зварок,

згромадженої мамалиги цілий шинок.

 

-------------------------------------------------

Всюди зелень і русло горить як калач-гелевач.

Ша, кажан! Рій вистежує панцир над Бугом у латках.

І по вінця історій, – який жах, який іще  ланч!

Вірогідно в цей час червоніє на гіллі краватка.

Я рік тому отут троякий творив зміє-риб.

Як ще чорним крилом буянив джиґун і негідник.

Бджіл бурхливі вур-вури прокисли, аж гелій став диб.

І на пір’ях усе шаленіло, неначе болгарки напірник.

З Бугаєвого струму – а не розум, як страта, тс-с, тс-с!

Гов, у тюрмах не сморід – в гамак стрибаючі ляльки.

Фе, гнуздаті тини, поялозять їх житом чини.

Вва-ау, дуля і гуля  над містом припухла, як яйки.

Габаритні вогні  з ланцюгами стирчать із землі.

Лоскотять і галчать, наче відьма на прянощах літніх.

І вунтує галіма гульба іномарок, коли  неземні

вантажівки вгамовують в автах  імовірно, бездітних.

Мармурові кусочки народжених лав від геном

міцно сплетені в чешки, ге, з гарнітури цей гембель.

Шаноблива весільна краса. Ти в сережках, на шиї ЕОМ,

і коса до плечей у оздобах, мобілка, як дембель.

В’язне радість рінгтонів, заводиться ледь, - ай, йди геть!

Осьде в латах палаючий вірш, отак гейзер купає худобу.

Ей, кричить джерелом тихий віл, молот жебрає ледь,

І спира на габук, і чого цей ларьок, їсть цю здобу як знобу.

Наюродились глумом всі нутрощі. А-агу, пузані!

Набродилось вже воло. Го-го, черевані горбами!

Голяки-добряки із безодні. Гала-ама розмазні!

Дурисвіт, гей, потвор-дармоїдів, галацюг із бабами.

Гандж кишить на базарі. Галасують данину варягам.

Без монет не хитрує лиш клопіт, однолітків  пне.

Гамзонули набридлі шари. Прив’язали до тулуба тачки.

Мнеться, возиться, борсає той, хто бурчить на все зле.

Мастака обступила шкапа. І кинджали дратують горня.

Загорожі гаплик, під гаразди, сорока загаргала в хмарах.

На прийомі розбита гара, вона повна вірмен й кон’яка.

Он там, чвара, якийсь генерал чепуриться на свахах.

--------------------------------------------------------------

Я ж помру тебе так  чекати.

Ша-ла-ла, по бистрячку, уперед.

Уф, жиган,  я вогнянка за раєм,

Геть усі,  вертоліт в очереті,

Вже вставляє, ген,  кайф зоогаєм.

Я ж помру тебе так  чекати.

Жа-ра-ра, божевільна водичка?

Не  врятує, якшо з  бодуна

відірвався, налаявся, ничка,

не шкода, одиначка, однак.

Я ж помру тебе так  чекати.

Ша, понти, це ж не ті, випендраси.

Фейс, не прикид, нас,  жужиків взув.

Е, мармизний співальник без раси,

вошолувий шахрай дженджерух,

я ж помру тебе так  чекати.

--------------------------------------------------

Вінницький хлопчик шифрує себе у генделиках.  
Це щось з  хокку, де  малюють графіті очима коханих.

Я спіймаю тобі найкращого в місті метелика!
Я знайду  тебе в травах в канаві,  як убогий  в апартаментах!
 
Ми ж уміємо обопільно спотворюватися ніжні словами,
Жестами в міміці переганяти гарні  й  стрімкі поїзди ...
Хай якась перфострічка  з очима невинно айловими
друкує  у чаті: «Сергійко! Миленький! Ми ж –  на ти! »
 
хай не ми  в зв’язку  за метою до музики часу відсталого.
Хто - наріжний і сильний. Ми  лише – як ніж у собі.
Наші мобі, приймають ночами всі рівні від сталого,
Так що звуки мігренні  вранці звучать як наложниці.
 
Я люблю празький торт  і вівсяночку з лівером.
Ти за звичкою п’єш оцю коку, як гарячу кров, на швидку ...
Моя дівчинко, настращай свого хлопчика , що став уже хакером
І, як торбу, тягає з собою гематому у мозку ...

-------------------------------------------------------

* * *

З шалених вражень  ти – моє життя.

З одного боку – явища  нітрохи.

Ведеш мене у скромне забуття,

де  духом дихають скажені боги.

А я стою   в магноліях –   в саду,

хоча це мало, диктувати волю.

Слова – як  квіти – їх не розірву,

надмірно  просто проклинати долю.

Глибока тонна  – суміш запаху.

Це  щире танго  – світ твоїх суничок.

Злетіла стріха твого сорому,

на стрьомі  краху квітопад із дичок.

в цнотах серця

не затуляй очей з його плечей

хай тулиться щоки і навіть шлеї

хай ніжні груди сонце опече

гаряче море пристрасті твоєї

його в собі пожаром озолиш

перегвалтує світ у ці хвилини

хай в цнотах серця виболіє гріх

розбуджений до втрати  половини

вже сніг весни осипався на тіні

паршиве неоперене пташа

ходім до школи там горлає вирій

освідчений з найкращого вірша

----------------------------------------------